FX.co ★ Радість дитинства: 5 найвідоміших вихователів

Роберт Оуен

У 1802 році в шотландському місті Нью-Ланарк фабрикантом Робертом Оуеном був створений перший у світі дитячий садок, так звана «школа для маленьких дітей». Тут отримали виховання діти робітників його підприємства. Тривалий час Р. Оуен, який не мав систематичної освіти, займався самоосвітою. Він швидко досяг посади керуючого мануфактурою, а потім став власником текстильної фабрики у Нью-Ланарці. На думку Р. Оуена, характер людини формують обставини та соціальне оточення, тому починати навчання та виховання дитини слід якомога раніше. Завдяки таким установкам можна виростити самостійну та мислячу особистість, вважав бізнесмен. Велике значення Р. Оуен надавав трудового виховання. У його «школі для маленьких дітей» займалися діти від 1 до 5 років. Їх навчали читання, танців, рідної мови, арифметики, географії, природознавства та історії. Також діти проводили багато часу на свіжому повітрі та залучалися до роботи у майстернях. Що стосується підлітків та дорослих, які працюють на фабриці, то вони навчалися у школі у вечірній час.

Фрідріх Фребель

Іншим основоположником дошкільного виховання, який увів в обіг термін «дитячий садок», є німецький педагог Фрідріх Фребель. Вихователь відкрив його 1840 року в Бланкенбурзі. На думку педагога, від природи в дитині закладено чотири інстинкти: спрага діяльності, пізнання, а також художня та релігійна схильність. Мета правильного виховання – розвинути природні особливості дитини та допомогти становленню особистості. Велику увагу Ф. Фребель приділяв фізичному розвитку. Основою його виховного методу, що застосовується у дитячому садку, стала гра. Педагог розробив практичні посібники у розвиток маленьких дітей (під назвою «дарунки Фребеля»). Серед них – в'язання з вовни різноколірних м'ячів на ниточках, за допомогою яких діти знайомилися з квітами та орієнтуватись у просторі, а також дерев'яні кулю, куб та циліндр, які давали уявлення про форму предметів. У дитсадку багато часу відводилося на рухливі ігри. Деякі з цих вправ використовуються до цього дня.

Аделаїда Симонович

Першим теоретиком та практиком суспільного дошкільного виховання в Росії є Аделаїда Симонович, яка використала та доповнила систему дошкільного виховання Ф. Фребела. У 1863 році А. Симонович відкрила в Петербурзі перший дитячий заклад, а також створила власний журнал «Дитячий садок». На думку виховательки, одразу віддавати до школи малюків-дошкільнят не можна, проте «виховуватися лише в сім'ї дитині віком 3-7 років не є корисним». Йому слід пройти всі етапи соціалізації у дитсадку разом з однолітками. Керувати цим процесом мають «садівниці»-вихователі. Працюючи з дітьми, А. Симонович виявила нестачу фребелевської системи: коли заняття, що розвиваються, зводяться до роботи з дидактичними матеріалами (малюнаками, кубиками, м'ячами), то діти механічно заучують назви та властивості цих предметів, але не розуміють сенсу своїх дій. «У такій ситуації у дитини слабо розвиваються думка та фантазія. У дорослому житті це завадить самостійній праці», – наголошувала О. Симонович.

Марія Монтессорі

В даний час методи виховання М. Монтессорі застосовуються в дитячих садках та центрах усього світу. Однак спочатку її робота була пов'язана з дітьми, які мають відхилення у розвитку. Після занять, методику яких розробила М. Монтессорі, її вихованці перевершили своїх здорових однолітків у листі, читанні та рахунку та читанні. Це підштовхнуло педагога до пошуку причин, через які здорові діти з благополучних сімей «виявилися на такому низькому рівні розвитку, що за результатами тестування розумово відсталі учні перевершили їх», зазначала М. Монтессорі. У 1907 році в Римі відкрився «Будинок дитини» для дітей робітників, де втілилися її популярні методи виховання. В основі принципів роботи М. Монтессорі лежить самостійний розвиток дитини, у власному темпі та без втручання дорослих. Заняття у «Домі дитини» проходили у різновікових групах, де старші дбали про дошкільників, а малюки навчалися у підлітків. Вихователям у «Дому дитини» відводилася роль помічників. Вони м'яко направляли дітей і чекали, коли самі попросять поради. Діти займалися у приміщеннях, пристосованих для самостійних ігор, а після занять усі прибирали без нагадувань дорослих.

Януш Корчак

Приголомшливим педагогом, сила духу якого викликає здивування та захоплення, є польський лікар та вчитель Януш Корчак. Усе життя він дотримувався головного педагогічного правила: «Вихованець має любити дітей». До кінця життя Я. Корчак не зрадив своїх принципів. Під час Другої світової війни він добровільно вирушив до концтабору та загинув зі своїми учнями. Раніше, 1911 року, Я. Корчак став керівником «Будинку сиріт» для єврейських дітей. За оцінками фахівців, це була так звана «держава у державі» під керуванням дитячого колективу. Вихованці «Дому сиріт» мали свою «Конституцію», виборний дитячий парламент, товариський суд, рішення якого були обов'язковими і для дорослих співробітників. Зусилля Я. Корчака та інших педагогів були спрямовані на підготовку дітей до реального життя. «Ми часто забуваємо про те, що маємо вчити дитину не лише цінувати правду, а й розпізнавати брехню, не лише любити і поважати, а й зневажати, не лише слухатися, а й бунтувати», – наголошував Я. Корчак. Методи відомого педагога мали на увазі спостереження за дитиною, відмова від насильства у вихованні, чесність у вчинках, а також встановлення здійсненних завдань, що не потребують надзусиль. Ці принципи лише з погляду здаються простими. Проте деяким дорослим «важко прийняти той факт, що всі діти – різні», наголошував Я. Корчак.