Барбара Макклінток (відкриття в галузі цитогенетики)
Барбара Макклінток почала свою кар'єру в Корнельському університеті у 1927 році, де вивчала зоологію, цитологію та генетику. Пізніше вона здобула докторський ступінь. У своїх дослідженнях Б. Макклінток виявила, що певні гени ніби «стрибають» всередині хромосом. Таким чином клітина може змінювати властивості. У 1951 році Б. Макклінток виступила зі своїми розробками на симпозіумі, проте не знайшла підтримки: її відкриття розходилося з наявною генетичною теорією. Однак жінка продовжила займатися дослідженнями. Надалі вона довела, що такі серйозні захворювання, як рак, м'язова дистрофія та стійкість до антибіотиків, відбуваються через шкідливі генетичні мутації. Причина ‒ в транспозонах, або в «стрибаючих генах». В 1970-і рр. ХХ ст. транспозони були відкриті у багатьох організмів ‒ від вірусів та бактерій до людини. У 1983 році дослідження Б. Макклінток отримали визнання, а її нагородили Нобелівською премією з фізіології та медицини.
Рита Леві-Монтальчіні (дослідження в галузі неврології)
Розробками у сфері неврології Рита Леві-Монтальчіні почала займатися з кінця 30-х рр. ХХ століття. Надалі вона спеціалізувалася на дослідженні росту нервових клітин. Спочатку Р. Леві-Монтальчіні працювала в лабораторії італійського міста Турина. Однак у 1947 році Віктор Гамбургер, директор факультету зоології Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, запросив її до своєї команди. Надалі вони провели безліч спільних експериментів, пов'язаних з функціонуванням нервової системи. У Вашингтонському університеті Р. Леві-Монтальчіні пропрацювала 26 років. В 1950-і рр. ХХ ст. до їхньої команди долучився молодий біохімік Стенлі Коен. В ході експериментів їм вдалося отримати безклітинний екстракт, який стимулює зростання нервових клітин. Це відкриття допомогло розібратися в причинах вроджених каліцтв, старечого недоумства та пухлинних захворювань. У 1986 році С. Коен та Р. Леві-Монтальчіні отримали Нобелівську премію.
Флоссі Вонг-Стаал (розробки в області структури ВІЛ)
Флоссі Вонг-Стаал стоїть біля витоків появи доступної та ефективної профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції. У 1972 році жінка-вчений здобула ступінь доктора молекулярної біології, а через рік почала працювати в Національному інституті раку в Меріленді (США). Довгий час вона досліджувала ретровіруси – маловивчений клас вірусів, який вбудовує свої гени в ДНК носія. До неї приєднався вчений Роберто Галло, який виявив перший людський ретровірус – HTLV-1. Команда Ф. Вонг-Стаал кинула всі сили на вивчення генетичного різноманіття ВІЛ – вірусу, здатного «вислизати» від імунної системи. У 1985 році вченим вдалося клонувати ВІЛ та розібратися в його основних компонентах. Дослідження Ф. Вонг-Стаал в області вірусу імунодефіциту допомогли розробити аналізи для його діагностики та подальшої ефективної терапії.
Герті Корі (розробки в області глікогену)
Герті Корі-одна з небагатьох жінок, кому вдалося в 1920 році вступити на медичний факультет Німецького університету в Празі. Там вона зустріла свого майбутнього чоловіка Карла, з яким почала дослідження в галузі медицини. Пізніше подружжя переїхало до США, де Карл працював біохіміком у Державному інституті вивчення злоякісних захворювань, а Г. Кору-помічником патологоанатома. У 1931 році Карл став завідувачем кафедри фармакології Медичної школи Вашингтонського університету, а його дружина – науковим співробітником у сфері фармакології. У Вашингтонському університеті м. Корі зробила прорив, пов'язаний з вуглеводним обміном в організмі. У 1936 році подружжя відкрили новий елемент – глюкозо-1-фосфат, у вигляді якого цукор або глюкоза зберігаються в м'язах (він називається «ефіром кору»). Вчені також ідентифікували фосфорилазу ‒ особливий фермент, що розщеплює глікоген в ефірі кору. В ході досліджень вони довели, як м'язовий глікоген розщеплюється до молочної кислоти та надходить в печінку, де перетворюється в глюкозу. Це дослідження демонструє механізм дії інсуліну. У 1947 році Г. Корі отримала Нобелівську премію з фізіології та медицини.
Розалін Ялоу (вимірювання біологічних компонентів)
Розалін Ялоу стала першою жінкою, яка закінчила Хантер-коледж за спеціальністю «фізик». Надалі вона вступила до Іллінойського університету на програму докторантури з ядерної фізики. У 1947 році Р. Ялоу очолила новий радіоізотопний підрозділ в лікарні адміністрації ветеранів Бронкса (США). Надалі вона зайнялася науковими дослідженнями, завдяки яким був відкритий метод радіоіммуноаналізу. У дослідженні поряд з Р. Ялоу брав участь терапевт Соломон Берсон. Вони використовували радіоізотопи для визначення об'єму крові та діагностики захворювань щитовидної залози. Вчені також виявили, що аналогічні методи застосовні для відстеження дій гормонів, зокрема інсуліну. Дослідження Р. Ялоу і С. Берсона вирішили одну з головних проблем медицини: точне вимірювання кількості біологічних речовин – гормонів, вітамінів і ферментів – в крові та інших рідинах організму. Зараз радіоімунологічний метод використовується для діагностики раку та виявлення вірусу гепатиту. У 1977 році за свої дослідження Р. Ялоу була удостоєна Нобелівської премії.