Високі ціни на нафту є ознакою економічних та грошових дисбалансів, а не лише наслідком рішень Організації країн-експортерів нафти щодо скорочення видобутку. Відповідно, збільшення видобутку необов'язково знизить ціни. Планове збільшення видобутку із боку ОПЕК допомагає, але з вирішує цінових проблем.
Проблема на ринку нафти виникла внаслідок багаторічного масового нераціонального використання капіталу та недостатнього інвестування в енергію, викликаного надзвичайно м'якою грошово-кредитною політикою, яку проводять уряди, які з ідеологічних причин штрафували за капітальні витрати на викопне паливо.
Масові вливання ліквідності викликали побічний ефект. Енергетичний сектор перейшов від недооціненого консенсусу до значної переваги, що посилило зростання цін.
За рік ціни на нафту зросли на 60%, попри те, що пропозиція зростає разом із попитом.
За даними JP Morgan, на період з 2021–30 років необхідні капітальні витрати на енергію, необхідні для задоволення попиту, становлять 600 мільярдів доларів.
Політичне втручання також мало серйозний вплив на ціни.
Загрози заборонити внутрішню розробку енергетичних ресурсів у Сполучених Штатах або оголошення про заборону інвестицій у паливо, як це сталося на деяких європейських самітах, автоматично підіймають вартість.
Тому що ці погрози виходять не з ретельного технічного аналізу та повноцінних прорахунків попиту та пропозиції, а з політичних програм.
ОПЕК не переслідує жодної вигоди від високих нафтових цін. Крім того, пропозиція ОПЕК та країн, що не входять до ОПЕК, зростала разом із попитом.
ОПЕК також знизила оцінки світового попиту на нафту до 96,4 млн барелів на день у 2021 році. Пропозиція залишається достатньою, і адміністрація Сполучених Штатів має розуміти, що Росія та США стануть основними рушійними силами. Без Росії та США ціни на видобуток різко зросли б, хоч би що робили партнери ОПЕК або тільки Саудівська Аравія.
Ціни на енергоносії знижуватимуться разом із новими технологіями, інвестиціями та диверсифікацією, а не з порожніми політичними загрозами.